Наш навчальний заклад
Сторінка психолога

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Психологічний супровід освітнього процесу

в КЗ"ДНЗ № 24 ВМР" здійснює

практичний психолог 

Слободянюк Олена Іванівна

Ми хочемо співпрацювати з вами, разом розгадувати загадки складного, суперечливого, але завжди творчого процесу виховання особистості. Прагнемо, щоб батьки були  активними  у пошуку різноманітних шляхів розвитку дитини.

Адже, саме спільна робота надасть нам можливість встановити партнерські відносини, створити атмосферу загальних інтересів, розширити «поле взаємодії» батьків і педагогів.

 

 

Як справитися з кризою трирічного віку?

... Коли безсонні ночі, гори пелюшок та дитячий плач вже позаду, багатьом мамам і татам доводиться стикатися із новою проблемою - дитячою впертістю, капризами, небажанням робити будь-що. Найчастіше на всі батьківські прохання та питання малюк відповідає «не хочу», «не буду». У психології таку дитячу поведінку називають кризою трирічного віку, бо саме в цьому віці діти починають проявляти свій характер. Комусь на подолання кризи необхідно кілька місяців, але іноді криза затягується до 4 - 5 років.
Істерики виникають через зміни в мозку. У цьому віці в дітей відбуваються зміни у півкулях мозку. У дитини зароджується самосвідомість, з'являється позиція «Я сама (сам)». Малюк пізнає відмінність між «повинен» і «хочу». Саме з такого віку діти починають пам'ятати свої вчинки, їхня самооцінка завищується. Тому в дітей відбуваються емоційні зриви, крики та істерики, які часто перетікають у некерованість.
Для цієї кризи притаманні такі симптоми:
Негативізм - прагнення все зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню. На будь-яку пропозицію дорослих дитина відповідає «ні», «не буду», «не хочу» тощо.
Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що не хоче відступати від свого початкового рішення. Наприклад, маля побачило якусь іграшку в магазині і починає репетувати на весь голос, аби тільки батьки купили її.
Норовливість направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років. Дитина починає вередувати, крутитися, коли батьки, наприклад, працюють за комп'ютером, готують їсти чи прибирають в хаті.
Свавілля - це коли дитина прагне все робити сама. Іншими словами вона наслідує поведінку дорослих. Бачить, що ті самі заправляють постіль, одягаються чи варять їсти і прагне робити те ж саме.
Протест-бунт. Дитина у стані війни, як з дорослими так і дітьми. Вона не лише не слухається батьків, а й починає битися з однолітками, не дає їм гратися своїми іграшками, прагне повністю заволодіти пісочницею чи каруселю.
Деспотизм. Дитина примушує батьків робити все, що вона вимагає: сльозами, криками, істериками. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм виявляється як ревнощі.
Для того, щоб дитина зробила бодай щось, про що її просять мами з татами здебільшого вдаються до вмовлянь, обіцянок купити якусь іграшку чи повести дитину гуляти, якщо вона, наприклад поїсть чи складе після себе іграшки.
Раджу батькам взяти себе в руки, не кидатися в крайнощі та по-іншому подивитися на ситуацію, бо головне тут не змусити дитину підкорятися вказівкам дорослих, а знайти з нею спільну мову, навчитися слухати.
Щоб змусити дитину займатись потрібними справами, батькам потрібно знайти підхід, а не обмежитись тільки лайкою.
Класичні ситуації дитячих «не буду»
«Не буду їсти!» Мабуть, немає жодної сім'ї, яка б не зіткнулася із дитячими сльозами та істериками за столом. Часто дитина відмовляється їсти самостійно. Не хоче брати в руки ложку, хоча вже давно вміє її тримати. Деякі батьки починають кричати на дитину, інші - годувати з ложечки.
Якщо ваше чадо відмовляється їсти, шукайте з ним компроміс, пропонуйте щось взамін і навіть не дозволяйте робити щось інше доки він не поїсть. Готуючи страви для дітей - фантазуйте. Іноді діти взагалі відмовляються їсти або їдять без апетиту, над ними доводиться стояти аби вони з'їли хоч щось. У цьому випадку мамам до приготування їжі варто підійти інакше. Прикрашайте страви, перетворіть звичайний пиріг на усміхненого колобка, а варені яйця на маленьких мишенят.
«Не хочу спати!» Для багатьох батьків вкласти дитину спати вчасно - справжня мука. На які тільки хитрощі не йдуть мами з татами, щоб маля лягло о 21 - 22 годині в ліжко. Розповідають казки, вигадують історії, вмовляють, шантажують. Дуже важко виробити режим. Але психологи кажуть, дитина звикає до режиму, якщо щодня протягом одного - двох місяців вкладати її спати в один і той же час. Головне не відступити від цього правила самим батькам. Навіть якщо це вихідні чи до вас прийшли гості - притримуйтеся режиму.
Заснути допоможе казка. Розповідайте, а бо ж придумуйте казки разом.
«Не хочу одягатися» Це ще одна проблема, з якою стикаються батьки. Звичайно, коли вранці мама поспішає на роботу, їй потрібно ще встигнути відвести дитину до дитячого садочка, а вона вередує, відмовляється одягатися, їй важко втриматися від криків.
Але все-таки і тут варто проявити стриманість та елементи гри. Покажіть дитині, як правильно це робити. Найкраще показувати дітям це на вихідних, коли є вільний час.
«Не буду йти в дитячий садок» Для багатьох батьків період, коли малюк починає ходити до дитячого садка стає справжнім випробуванням. Для малюка це в першу чергу важко психологічно, адже повністю міняється його уклад життя. Його може злякати нова обстановка, велика кількість дітей і відсутність мами.
Найважливіше підготувати дитину завчасно. Тоді адаптаційний період пройде безболісно. Дитина повинна звикнути відвідувати дитячий садок. Частіше залишайте дитину з татом або бабусею. Нехай мама проводить менше часу з малям. Розказуйте дитині, що в дитсадку в неї з'являться нові друзі, вона дізнається багато нового. Режим дня дитини варто наблизити до такого, як в садку за кілька тижнів чи місяць вступу до нього.
Поради психолога як побороти дитячі
«не хочу», «не буду», «я сам»
 Заохочуйте самостійність і активність малюка. Постарайтеся взяти на себе роль консультанта, а не заборонювача.

 Будьте послідовні у своїх вимогах. Якщо ви щось не дозволяєте дитині, то стійте на своєму до кінця. В іншому випадку сльози й істерики стануть зручним способом домогтися свого.

 Слідкуйте за тим, щоб інші члени сім'ї пред'являли до дитини ті ж вимоги, що й ви, аби не було такого, що мама заборонила, а тато дозволив.

 Не кричіть та не умовляйте дитину під час нападу упертості. Під час істерики спробуйте переключити увагу малюка, показавши йому щось нове і цікаве. В іншому випадку, ви можете якийсь час не звертати на дитину увагу, або відвести її до іншої кімнати й залишити там саму, істерика пройде сама собою, адже кричати і тупотіти ногами без глядачів зовсім не цікаво.

  
Насильство над дітьми

Насильство над дітьми або жорстоке поводження з дітьми (англ.Child abuse or Child maltreatment) - це фізичне, психологічне, сексуальне насильство або відсутність виховання та піклування над дітьми батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які займаються доглядом за дітьми. Насильство над дітьми може включати в себе будь-яку дію насильницького характеру, нехтування, зловживання або нездатність, небажання чи невміння виховання і турботи за дітьми від батьків чи інших осіб, що призводить до фактичної або потенційної шкоди дитині. Може мати місце в сім'ї, місці проживання дитини, на вулиці або в організаціях, школах чи громадах, з якими дитина взаємодіє.
Терміни «насильство над дітьми» та «жорстоке поводження з дітьми» часто використовуються взаємозамінно, хоча окремі дослідники розрізняють їх, розглядаючи проблему жорстокого поводження з дітьми як загальний термін, що покриває також нехтування, експлуатацію та торгівлю людьми. Різні юрисдикції розробили власні визначення того, що являє собою жорстоке поводження з дітьми з метою виправлення ситуації, вилучення дітей з їхніх сімей в разі систематичності проблеми або кримінального обвинувачення.
Згідно ВООЗ, насильство над дітьми є глобальною проблемою з серйозними довічними наслідками. За статистикою, чверть усіх дорослих піддалися фізичному насильству в дитинстві. Кожна п'ята жінка та 1 із 13 чоловіків повідомляли про сексуальне насилля в дитинстві. Наслідки жорстокого поводження з дітьми включають порушення фізичного та психічного здоров'я протягом усього життя, а соціальні та професійні результати можуть врешті-решт уповільнити економічний та соціальний розвиток країни.

 
Фізичне насильство
Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток або й позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, у вигляді укусів та використання різноманітних предметів як знаряддя насильства. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників та ляпасів до побиття ременем чи сторонніми предметами.
Часто межа між тілесними покараннями та фізичним насильством розмита. Культурні норми, що визначають фізичне насильство, сильно різняться: як серед фахівців, так і серед громадськості немає єдиної думки про те, які саме дії вважати фізичним насильством. Деякі фахівці вважають, що культурні норми, що допускають тілесні покарання, є однією з причин насильства над дітьми, і організовують кампанії за зміну цих норм
Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем). А також спроби удушення чи втоплення дитини, в тому числі новонародженої, через небажану вагітність матері або емоційний та післяродовий стрес.
 
Психологічне насильство
Психологічне (психічне, емоційне) насильство - постійна, систематична чи періодична словесна образа дитини; погрози, приниження її людського достоїнства з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, сторонніх людей; демонстрація нелюбові, ворожості до дитини; обвинувачення її в тому, у чому вона не винна. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого, а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.
Психологічне насильство визначається як одноразовий або систематичний вплив на дитину, вороже або байдуже ставлення до неї, що приводить до зниження самооцінки, втрати віри в себе, формування патологічних рис характеру, що викликає порушення соціалізації; може призводити до формування хворобливої прив'язаності чи прихильності, схильності жертв звинувачувати себе в скоєному щодо них насильстві, вивченої безпорадності і надмірно пасивній поведінці. До цього виду насильства відносяться, зокрема, гучний крик на дитину, грубе та образливе поводження, неувага, різка критика, обзивання, висміювання, приниження, погрози, знищення особистих речей дитини, тортури або вбивство домашньої тварини. Реакція дітей на психологічне насильство може виражатися в дистанціюванні від насильника, інтеріоризації образливих оцінок або опору шляхом образи насильника.

Сексуальне насильство
Дитяче сексуальне насильство - це будь-який контакт або взаємодія між дитиною і людиною старшою за нього віком, в якому дитина сексуально розбещується, стимулюється або використовується для сексуальної стимуляції.
Сексуальна спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди.
Це може бути:
• Зґвалтування природним або неприродним чином;
• Орально-генітальні ласки як дитини, так і дитиною;
• Використання дитини для сексуальної стимуляції дорослого;
• Сексуальна експлуатація для виготовлення дитячої порнографії або роботи в проституції;
• Розбещення - залучення до спостереження за статевим актом, перегляду порнографії, відправлення текстових повідомлень сексуального характеру;
• Демонстрація статевих органів, у тому числі, коли мама проходить у ванну без одягу або ж дорослий відправляє дитині оголені фото/відео;
• Еротизована ласка і турбота; як варіанти елементи такої турботи: поцілунки з дитиною у губи або коли батьки миють досить дорослих дітей чи сплять з ними в одному ліжку;
Згідно з різними дослідженнями, в середньому до 80 % випадків насильства здійснюють добре відомі дитині дорослі, з них близько 40 % - дуже близькі до дитини родичі чи батьки. Про 90 % злочинів ніколи не повідомляють в поліцію. Причини мовчання найрізноманітніші: страх та/або сором дитини; недовіра батьків до слів дитини; страх дитини втратити близького дорослого, який дає увагу, турботу і часто подарунки; небажання мами відмовлятися від стосунків із чоловіком; залежність сім'ї від педофіла (наприклад, батька та чоловіка).

Відсутність турботи
Відсутність турботи або нехтування дітьми - це нехтування основними потребами дитини (в їжі, одязі, житлі, медичній допомозі або нагляду) з боку батьків або інших причетних людей, що несе відповідальність за дитину, в результаті чого здоров'я, безпека та благополуччя дитини виявляються під загрозою. До ознаками відсутності піклування відноситься постійне невідвідування дитиною школи, жебрацтво, крадіжки дитиною грошей або їжі, брудна шкіра або одяг, відсутність сезонного одягу. Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Занедбані та недоглянуті діти можуть страждати затримками фізичного та психосоціального розвитку, що може стати причиною психопатологій та порушення нейропсихологічних функцій, в тому числі виконавчих функцій, уваги, мови, пам'яті та соціальних навичок[. За даними досліджень, діти, які пережили відсутність турботи, як правило, згодом не сприймають дорослих як джерело безпеки і демонструють підвищену агресивність та гіперактивність, що може перешкодити формуванню здорової та міцної прихильності до рідних і прийомних батьків чи сторонніх людей в цілому. Адаптуючись до насильницького батьківства або опікунства, такі діти стають настороженими і недовірливими; часто відзначають їх нещирість та схильність до маніпуляцій. Жертви відсутності піклування згодом можуть зазнавати труднощів при зав'язуванні та підтримці дружніх і романтичних стосунків в результаті нестачі прив'язаностей в дитинстві.
 
Правове регулювання
Головними документами правового регулювання прав дітей, сімейних відносин та питання насильства над дітьми є Конституція України, Сімейний кодекс України та Кримінальний кодекс України, норми яких визначають та гарантують охорону і захист прав дітей у нашій державі.
У статті 52 Конституції вказано, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Сімейний кодекс України визначає основні засади шлюбу, права та обов'язки батьків, дітей та інших членів сім'ї, а також окреслює правові наслідки щодо невиконання ними цих обов'язків та порушення прав. Основні обов'язки батьків щодо виховання дітей визначені у статті 150 даного кодексу. Відповідно до вимог цієї статті батьки, зокрема, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також її поважати. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, та застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення чотирнадцятиліття - безпосередньо до суду. Порушення прав та інтересів дитини та жорстоке поводження з нею, за сімейним законодавством може бути підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 дає вичерпний перелік таких підстав). Слід зауважити, що коли судом при розгляді справ про позбавлення батьківських прав буде виявлено у діях батьків або одного з них ознаки злочину, правовідносини переходять з ініціативи суду у сферу кримінального законодавства.
Так, Кримінальним кодексом України визначаються види злочинів, які пов'язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.
Основним міжнародним правовим документом спрямованим на подолання насильства над дітьми та призваним захищати їхні права є Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року. Статтею 19 даної Конвенції передбачено, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.
Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» (від 3 серпня 2006 р). Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля. Національне законодавство України також містить положення, які покликані захищати дитину від насильства в сім'ї та регламентують діяльність державних органів щодо попередження і припинення насильства в сім'ї. Також прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (від 10 липня 2006 р. № 952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном.

 
Поради для батьків
«Без сліз до дитячого садка»
 
Початок відвідування дошкільного закладу - це не тільки нові умови життя й діяльності, режиму та харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, обов'язки. Це надзвичайно напружений період, який потребує від малюка активних психічних і фізичних форм пристосування.
Адаптація (з лат. «пристосування») - призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші - менш упевнені, більше спостерігають, ще інші - виявляють негативізм, небажання йти у групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина - недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими. Звикання до дитячого закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.
Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково, по-різному - відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.
Як полегшити адаптаційний період дитини раннього віку?
1. Переконайтеся у власній впевненості, що дитячий садок необхідний для вашої сім'ї саме зараз.
2. Починайте готувати малюка до вступу в ДНЗ заздалегідь, залучіть усіх членів вашої сім'ї.
3. Створіть спокійний, комфортний мікроклімат для дитини в сім'ї. Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання малюку.
4. Дізнайтеся у сімейного лікаря, який етап адаптації може бути у вашої дитини (спираючись на особливості розвитку) і своєчасно дотримайтесь всіх застережних заходів у разі незадовільного прогнозу.
5. Тренуйте від самого народження систему адаптаційних механізмів у дитини, привчайте її до ситуацій, в яких слід змінювати форму поведінки.
6. Розкажіть дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, де Ви і ваші родичі у цей момент, проговорюйте з малюком усе, що відбувається з ним в певний період.
7. Привчайте дитину вдома до такого ж режиму дня як в ДНЗ.
8. Навчайте дитину всіх необхідних навичок самообслуговування. Ваша дитина повинна прийти в садок вже володіючи деякими навичками, які полегшать її життя в нових умовах. Тому обов'язково розвивайте самостійність. Відучіть малюка від підгузників.
9. В перші дні перебування в дитячому садочку залишайте дитину на 1-2 години, поступово збільшуючи час знаходження в ДНЗ.
10. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу. Також не забувайте про обійми. Частіше обіймайте малюка!
11. Зустрічайте дитину з посмішкою. Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з нею на ігровому майданчику, разом спостерігайте, що відбувається, чим займаються, як спілкуються один з одним малюки. Допомагайте будувати стосунки з дітьми та дорослими. Обов'язково запитуйте, як пройшов день, що нового відбулося.
12. Пояснюйте вихователю ситуацію, що вас турбує. Робіть це в м'якій формі або через фахівців. У присутності дитини уникайте критичних зауважень в адресу ДНЗ і його співробітників.
13. Дотримуйтесь усіх вимог та рекомендацій. Адже, головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.